# ПроКіно: "Дуже погані матусі", ми подивилися це за тебе
Ми всією редакцією Pics.ru дивимося дуже багато різного кіно, тому дещо можемо навіть подивитися за тебе. Просто щоб ти не витрачала свій час. Несемо тобі чергову екранізацію життєвого сюжету "з мене досить!"
"Дуже погані матусь" зняли сценаристи всіх трьох "парубоцьких в Вегасі". І все б нічого, але пацанский відв'язний запал на суворі будні матусь з середньостатистичного, але благополучного американського передмістя, лягає кривовато.
Почнемо з кастингу. Головною в трійці бійцівських матусь виведена Міла Куніс, яка нам, звичайно, як рідна, але видана роль з нею чомусь чисто візуально і за темпераментом НЕ монтують. Ось зовсім. Решта виглядають в заданих ситуаціях трохи краще.
Отже, у героїні Міли Куніс, Емі, на вигляд все схвачено: двоє нормальних дітей, які не монстрів, звичайних діточок, будинок, чоловік, робота, ось це все. Тільки ось чоловік, таємничий маклер, всі переговори веде з дивана і з Пивасов в руці. Дітлахи нічогісінько не роблять самі, навіть домашнє завдання. На роботі ... вгадувати? Все навколо молода хіпстота, а Емі, яка там на півставки, чомусь шарашіт весь тиждень за себе і за того хлопця. Глядач розуміє, що зараз почнеться. І починається.
Після закінчення чергового таки нескінченного дня Емі застає чоловіка мастурбує по скайпу на якусь фермершу, більше схожу, звичайно ж, на модель з "Плейбоя", та до того ж з величезним, років п'ять не голеним лобковим "бушем". Сцена цілком вдала, дуже в дусі "Похмілля". Зрозуміло, що з приводу лобка тут буде плоский гег. Не менш чудова замальовка в дусі королеви наочності вітчизняного телебачення Олени нашої Малишевої розповість нам про особливості необрізаного члена. Спойлер: тут теж фігурує капюшон.
Вони там там, що, дивляться наш телевізор? Рада, правда, в "Дуже погані матусь" дається неоднозначний: "Бачиш необрізаний член, біжи!" Це так взагалі з країни чи бігти?
Але самий пронизливий момент настає, коли бідна Емі з очима-блюдцями катує благовірного, чи є у нього до фермерші почуття. Ха. У них це виявляється 10 місяців триває, влазить в кадр фермерша з монітора.
На наступний день Емі ще хоч якось намагається тримати віжки, але пихаті бабця з батьківсько-опікунської ради школи виводять її з себе остаточно. Тут дуже гарно розіграна буйнопомешанность заокеанських маман на безовсякой-безглютенової ерундістікой.
День закінчується в барі, як і годиться. Там героїня знайомиться з ще двома "матусями по нещастю" (Крістен Белл і Кетрін Хан), знатно набубенівшісь, вони планують революцію, яку починають буквально на наступний ранок. Емі не готує дітям сніданок, з новими подружками вони відправляються в кіно, а потім на бранч з шампанським. Ось так просто, одним помахом. Чому це у нас, у інших, не виходить почати нову вільне життя відразу після пиятики в барі? Питання риторичне.
Конфлікт і протистояння шикуються проти відьом з батьківсько-піклувальної ОЗУ. Ті взагалі не знають берегів і підкидають дочки Емі два косяка, а їй все лише 12. Емі виходить на стежку війни і, яка іронія, балотується в президенти шкільного батьківсько-опікунської ради.
Чинного президента ОЗУ і головну врагиню Емі, до речі, дуже непогано зображує Крістіна Епплгейт, а камео її товаришки виконує дружина Уїлла Сміта Джада Пінкетт Сміт. Дамочки сходяться в нерівному передвиборному бою. Героїня Епплгейт запрошує на агіт-вечірку Марту Стюарт (не потрібно ж розповідати, хто така ця богиня домашнього вогнища?). А Емі і компанія запасаються дешевим вінішко і чекають електорат. Туше! Здогадуєтеся, чим це скінчиться?
Творці "Дуже погані матусь" дійсно відчайдушно намагаються зобразити "повстання машин", але не виходить кам'яна квітка. Вони вкручують в сумбурний сюжет і романтичну лінію з вдівцем і ось ці ось некоректні щодо поголовного тверезницького американського способу життя винні ескапади героїнь, і сентиментальні визнання в тому, що "діти все жахливі засранці, але такі улюблені", але все тлін. І переможна мова героїні Міли Куніс, тим більше.
Єдине, заради чого варто глянути "Дуже погані матусь", це диванні розмови актрис і їх справжніх мам, врізані замість фінальних титрів, милі й зворушливі, але теж, безумовно, занадто експлуатаційно-виставкові. Нічого святого в цьому Голлівуді не залишилося, навіть про материнство і вино не можуть нормальне кіно зробити.
