У наше століття глобалізації вийти заміж за іноземця, та ще й переїхати в його країну, вже не так неймовірно екзотично, як за часів Анни Ярославни. І до нового життя звикнути легше: всюди ті ж джинси, санвузли, світлофори і магазини. Але однаковість ця виключно зовнішня. Місцеві культурні особливості не дають так відразу розслабитися, доводиться звикати!
Ми попросили кількох читачок, які вийшли заміж за іноземців, поділитися своїм досвідом і спостереженнями: яке воно, приживатися на чужому ґрунті.Чоловік - німець
Я - білоруска. Німці деруни з варенням і яблучним мусом їдять. Я до сих пір перенести це не можу. У Білорусі дерун - це священне і обов'язково солоне блюдо, яке їдять зі сметаною і всякими підливами. А ще свекруха ображається, що я її на "ви" називаю. Це у них тут у випадку з сім'єю не ознака особливої поваги, а як би "невизнання" її як члена сім'ї. Мовляв, "я вас не знаю, ви мені чужі люди". Ще німці сильно дивуються, що я кожну ранку рвуся горілкою протерти. Що до східноєвропейської кухні, їх вражає, СКІЛЬКИ ми готуємо, коли чекаємо гостей або на свята.
Чоловік - турок
У великих містах Туреччина - це така мусульманська Європа. Тільки вранці не дзвони дзвонять, а муедзини кричать, до цього треба просто звикнути. Я до сих пір не звикла до кінця ... Важко ходити з маленькими дітьми по вулицях, накриває хвилею громадського розчулення. Тут справжній культ дитинства. Це не напоказ, в сім'ях він ще сильніше, турецьких дітей дуже сильно балують, задаровують, притискали. Зате дуже легко ходити по магазинам, навіть не знаючи мови. Місцеві продавці так прокачанни, що зрозуміють навіть мукання і жести і викладуть на прилавок саме те, що треба.
Майже всі жінки люблять готувати, і багато чоловіків теж, дуже впадає в очі після Росії. Є всі люблять не менше, порції великі, пікніків формату "шашлик-сік-салатик" не буває, з собою тягнуть сумки-холодильники з величезною кількістю їжі. З чоловіком проблем на грунті різних культур у мене не було, він відразу налаштувався, що одружується на європейці і подай-принеси по клацанню пальців не буде, хочеш кави - попроси вголос або сам зроби. Єдина битва, яка у нас була - через інтимної зачіски. Тут її прийнято видаляти наголо, ніяких найскромніших і коротких стрижок не зізнається, це бруд. Але ця битва була ще до весілля.
Чоловік - українець з глибинки
Зміна культури була дуже радикальною, тому що змінювалася не тільки країна, я переїхала з міста в село. Відразу - новий стиль спілкування. Я намагалася спілкуватися зі свекрухою по імені-по батькові. Але тут тільки "мама - ви". Теж відразу мене осмикнули, коли назвала чоловіка зменшувальним ім'ям (тобто не пестливих, а саме зменшувальним), ну, наприклад "Ванька". "Хіба ти з ним посварилася або погорджуєш? При людях не говори так, а то чутки ходити будуть ".
У неділю нічого не можна робити категорично! Для мене, що працює і яка звикла до міського способу життя, це була мука мученицька. Відкладеш прибирання на вихідні, а тут - упс, вже воно. І все. Потім навчилася планувати, і якщо чесно, обходити заборону. Чоловік підтримує. Був кумедний культурний момент. Вчили з дітками англійські часи. Там пропозицію "Хто зробив шпаківню? - Я. А коли ти його зробив? - В неділю". У діток був когнітивний дисонанс.
Тут дуже жирна кухня, можуть подати тушковану качку зі свіжим молоком, для мене таке просто жах-жах. Так що ось тут якраз чоловік змушений був звикнути до моїх традицій. А я зробила такий собі мікс з того і цього. Мені подобається. Навіть окрошку є навчила :)
Чоловік - італієць
У мене в Італії культурного шоку не було, тому що я туди до заміжжя часто їздила. Ну так основні моменти, що дивують російських дружин.
Прийом їжі строго за розкладом. Якщо прийшов гість, вивалювати з холодильника все що є - не прийнято. Чи не тому що жаднюги, а тому що вважається, що в необеденное час людина просто не може бути голодним. А в обідню пору ввічлива людина просто ніколи ні до кого не зайде і не подзвонить навіть, бо це святе. Гостям пропонують напої: аперитив, кава, воду. Щоб людини погодувати, треба запросити його на обід або вечерю. Якщо запитати італійця чи хоче він є, він перед тим, як відповісти, дивиться на годинник. Їжа для італійців - це ... в загальному, це для них все. Зате допивати до дна не треба, можна навіть взагалі не пити.
Не прийнято робити зауваження навіть в самій ніжною і ввічливій формі. А натяк на з'ясування відносин вважається неадекватною поведінкою. Ну, тобто деякі, звичайно, лаються з сусідами, родичами, але це зазвичай означає остаточний розрив дипломатичних відносин. Обговорювати якісь серйозні теми і тим більше сперечатися - не вітається. Прийнято згідно кивати на будь-яку ахінею, яку тобі кажуть. Я спочатку дивувалася: а чого це все зі мною згодні завжди? :) Потім розібралася. :).
Це все з досвіду спілкування в невеликому селищі в Ломбардії (один з найбільш економічно розвинених регіонів на Півночі Італії). На Півдні дещо може бути по-іншому. Але їжа - святе по всій Італії.
Чоловік - грек
Одне з перших відкриттів - гаряча вода буває не завжди, а нагрівається бойлером і закінчується досить швидко. Опалення взимку включаємо на годину або два. Тому що +18 в будинку - це цілком тепло, і до цього можна звикнути. А ось +15 - досить холодно.
Це вони не лаються - вони говорять про погоду. Це вони не вбивають один одного - вони говорять про футбол. Це вони не б'ються в припадку, а говорять про політику. Місця в громадському транспорті стареньким краще поступатися. А особливо літнім людям - целее будеш. Московські водії в порівнянні з афінськими - зайчики. В Афінах поїхати на червоне світло і на які переходять дорогу пішоходів - звичайна справа. Ще й вилаяти їх, що недостатньо швидко розбігаються.
Не питай, як звуть малюків до двох років. Їх звуть малюк або малятко. Ім'я дадуть на хрестинах. Забудь про те, як тобі хочеться назвати свою дитину. Його назвуть по імені свекра або свекрухи. Така традиція, непорушна. Ну-у-у, якщо хочеш наполягати на своєму - готуйся до війни.
Який ще день народження? Іменини - ось це свято з подарунками та привітаннями. Який ще Новий рік? Різдво! А найголовніше свято - це Великдень. Святкують усі, навіть атеїсти.
Чоловік - баск
Я українка. Як стикалися наші культури? Елементарно. Борщ їм тільки я, тому що "буряк - це їжа корів". Ну і будь ласка. В помсту я не роблю місцевої кухні. Що? Тортілья? Це су-у-уперсложно, і цим можуть займатися тільки місцеві жителі. Ось хай і займаються. Щочетверга у нас така вечеря. А в інші дні тижня придумується щось теж місцеве, і що я теж не готую. Розмови про їжу - я не знаю, хто більше говорить, іспанці або італійці :) Холод? Та ж петрушка, що і в Греції: 18 - це вже майже жарко. 19 - відкриваються всі вікна і стоїть стогін, нічим дихати, мовляв.
Чоловік - іспанець
Іспанія здивувала мене, мабуть, більш трепетним ставленням до іменин. Деякі люди їх люблять більше, ніж сам день народження) Ну і по дрібниці - свята інші. Сімейна вечеря, коли запрошують всіх - це Різдво. Новий рік - це так, для молоді привід вибратися на дискотеку, а 2-го січня будьте ласкаві на роботу!
Обідати, особливо на роботі, краще з кимось. Спочатку напружувало, а тепер уже нормально говорю колегам, мовляв, замовте місце і на мене в ресторанчику. Якщо це обід або вечерю по карті, а не комплексний обід, то замовляють кілька страв на "розділити" з усіма. Одружені чоловіки, особливо з дітьми, ділять тяготи побуту навпіл з подружжям. Але це більшою мірою стосується молодих, не старше сорока років.
Чоловік - канадець
Взаєморозуміння з ним набагато більше, ніж з російськими мужиками. Але все ще борюся з деякими звичками. Не люблю, коли днем сидять з закритими шторами при електричному світлі - тут часто з таким стикаюся. І ще у мене "закон поверхонь" - то, що стояло невідомо де на підлозі на обідній стіл не ставиться і т.п. А місцеві дуже спокійно до такого ставляться, можуть в кухонну раковину вилити воду після миття підлог.
Російські страви народ їсть, іноді готую за заявками. Але ніхто не їсть ікру, і це дуже шкода. Іноді хочеться, але мені одній багато навіть маленьку баночку. І ще коньяк ніхто, крім мене, не п'є.
Чоловік - японець
У цій країні іноземна дружина ніколи не буде своєї, і їй це демонструватимуть, хоча і не на зло. Вона назавжди чужа. І роботу їй знайти важче, ніж японці. Доведеться звикнути до того, що всі гроші і вся власність - на чоловіка. Навіть дитячі посібники отримує він на банківський рахунок. Загалом, чоловіка-японця треба вибирати ще ретельніше, ніж будь-якого іноземця. Дружина буде дуже фінансово залежна.
Японському чоловікові в голову не прийде якось допомогти по дому. Прохання його здивують. Він чашку за собою зі столу в мийці не віднесе. Навіть дуже добрий і люблячий. Максимум, він піде гуляти з дітьми, щоб дружині було легше забратися. Дружинам не прийнято допомагати носити важкі сумки або дарувати подарунки. Насправді, років за п'ять можна навчити його трохи допомагати, наприклад, закидати брудні шкарпетки в пральну машину. Але це зажадає колосальних зусиль.
Коли японський чоловік приходить ввечері додому, там все повинно бути ідеально: вечеря готова, будинок прибраний, діти симпатично одягнені. І ніяких подруг в його будинку! Для подруг є день. Якщо чоловік раптом прийшов раніше, ніж звичайно, а ти з японської знайомої п'єш чай, японка підірветься і, постійно кланяючись і вибачаючись, буквально втече.
І ще деталь - чоловік і дружина тут майже не розмовляють, це нормально. Він її при цьому може навіть дуже любити. Але про що тут говорити, не представляє. Він висловлює свою любов двома способами: або заробляє більше, щоб дружина могла дозволити собі милі особисті покупки, або викроює час побути вдома, сходити кудись всією сім'єю погуляти.
Статтю підготувала Ліліт Мазикін