Невелика, але яскрава історія по картині Пабло Пікассо «Дівчинка на кулі» доповнює новим глибоким змістом відоме на весь світ твір.
У мене тільки й є в житті, що голова на плечах, мускулисте тіло та сестричка Карменсіта. Батьки загинули під час пожежі. Нещасний випадок. Директор залишив нас при цирку. Пожалів.
Я зараз силачем виступаю. А в юності зірок з неба не хапав. Носив коням воду, годував собачок, продавав квитки. Закликальником працював. Сестру в образу не давав. Завжди від сусідських хлопчаків захищав. Вона в мені дуже любить. Тому відразу прибігла зі своїм горем.
Малої недавно тринадцять виповнилося. Груди вже з'являється. Вона акробатка. Гнучка, тоненька. Як лоза. Гнеться, але не ламається.
Характер є в ній.
А тут каже, директор почав приставати в темному закутку. Притискатися, слова говорити всякі. Вона злякалась. Вирвалася.
Я прямо в сказ впав. Пішов до нього. Кажу, що ти, козел старий, зовсім нюх втратив? Ти що до дитини чіпляєшся? За грудки схопив. Пригрозив. Він задихатися став, за серце хапатися. Я відпустив. Плюнув, пішов.
А сьогодні двоє коней у нас злягли. І у мене передчуття таке погане ... Йти треба. Завтра получка. Після неї і підемо. Буде важко, але прорвемося. У цирку залишатися не можна.
Карменсіта репетирує. А я не можу цього виродка з голови викинути. Всіх гімнасток вже випробував. Мало.
- Хосе Гарсіа? Пролунало зі спини.
Я боковим зором побачив жандарма.
- Ви звинувачуєтеся в умисному отруєнні тварин.
Я не ворушився. І тільки дивився на сестру. Живим не дамся. Заради неї.